Корзина
Авторские тексты с высокой уникальностью! 

Стилістичне багатство та експресія художнього тексту

Стилістичне багатство та експресія художнього тексту

Дана стаття містить зразок проведення аналізу стилістичних та експресивних засобів і виконання перекладу художнього тексту.

Лишилось тільки ще спакуватись... Се було одно з тих незчисленних «треба», які мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те «треба» мале, чи велике, – вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує.

Фактично стаєш невільником сього многоголового звіра. Хоч на час увільнитись від нього, забути, спочити. Я утомився.

Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки  власне, а і чуже. А врешті – хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і  двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу  бути, самотнім. Признаюсь – заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину.

Так, ти стаєш мені на дорозі і уважаєш, що маєш на мене право. Ти скрізь. Се ти одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків – тисячі чорних ротів – вічно дихаєш смородом. Ти бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості. Як звірина. Скрізь я стрічаю твій погляд; твої очі, цікаві, жадні, влазять у мене, і сама ти, в твоїй розмаїтості кольорів й форм, застрягаєш в моїй зіниці. Я не можу розминутись з тобою... я не можу бути самотнім... Ти на тільки йдеш поруч зо мною, ти влазиш всередину в мене. Ти кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою розпач. Свою жорстокість і звірячі інстинкти. Весь жах, весь бруд свого існування. Яке тобі діло, що ти мене мучиш? Ти хочеш буть моїм паном, хочеш взяти мене... мої руки, мій розум, мою волю і моє серце... Ти хочеш виссать мене, всю мою кров, як той вампір. І ти се робиш. Я живу не так, як хочу, а як ти мені кажеш в твоїх незліченних «треба», у безконечних «мусиш».

Я утомився.

Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій.

Хто дасть мені втіху бути самотнім? Смерть?

Сон?
 

Переклад: There is one this thing left… It is one of those endless “needs”, which so tired me and kept me awake. It’s for nothing, whether that “need” was small or big, – it’s essential it requires attention each time, and that I don’t eat, while it rules over me.

In fact, you become the captive of this many-headed beast. I would like to fetch away from it, forget and rest. I’m tired.

The life unceasingly and relentlessly comes on me, as the wave rolls over the shore. Not only own, but the others’ too. Finally, do I hardly know, where own life finishes and the other’s one begins? I feel as the others’ existence enters into mine similarly to the air passing through windows and doors, as waters of inflows pass into the river. I can’t miss a man. I can’t be alone. I must confess – I am envious to the planets: they have their orbits, and nothing stands in their way. While on my own way I meet a man always and everywhere.

It’s true; you stand on my way, thinking you have the right on me. You are everywhere. It’s you, who wrapped the land in stone and iron; it’s you eternally breathes stench through the windows of houses – thousands of black mouths. You scourge the blessed silence of the land by rasp of the factories and the howl of wheels; you pollute the air with duct and smoke; you roar from pain, gladness, and anger. As the beasts do. Everywhere I meet your look; your eyes are fascinating and greedy, they get into me, while the very you in your diversity of colours and forms stick in my pupil of eye. I can’t miss myself… I can’t be alone… Only you are walking alongside of me, you get inside me. You throw all your sufferings and your pains, your broken hopes and your despair to my heart, as to the own concealment. You throw all your cruelty and beast instincts too. You throw all your horror and mud of your existence. What is it to you, if you are torturing me? You wish to be my master and take me… my hands, mind, will and heart… You wish to suck me and all my blood, as the vampire. And you do that. I don’t live, as I wish, instead I live as you tell me in you endless “needs” and eternal “musts”.

I’m tired.

I am tired of people. I am sick of being a shelter, where those creatures eternally flock, cry, fuss and litter. Open the windows! Air the dwelling! Throw those, who litter together with rubbish. Let’s cleanness and quietness come in the crib.

Who will give me the comfort of being alone? Death?

Or Sleep?

 

Провівши аналіз стилістичних та експресивних засобів даного уривку новелу «Intermezzo» М. Коцюбинського ми дійшли наступних висновків:

Мовна організація тексту детермінована художньо-образною системою всієї новели. В ній виступають «незвичні» дійові особи, вони названі у вступній ремарці: «Моя утома. Ниви у червні. Сонце. Три білих вівчарки. Зозуля. Жайворонки. Залізна рука города. Людське горе».

У цьому уривку виділяється образно-змістова домінанта, виражена порівняльними конструкціями: Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег; Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і  двері, як води притоків у річку; Ти бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості. Як звірина; Ти кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою розпач; Ти хочеш виссать мене, всю мою кров, як той вампір.

Розгляд лексичного матеріалу цього опису показує, що тут в основному використана загальновживана лексика, характерна для гуцульського діалекту, що передає емоційно-експресивне забарвлення значення слова. При цьому можлива сполучуваність слів на їхніх вторинних, переносних, значеннях, що й породжує образні означення – епітети, метафори метонімії, гіперболи та ін.: бо життя безупинно і невблаганно іде на мене; я чую, як чуже існування входить в моє; тисячі чорних ротів; вічно дихаєш смородом; ти хочеш виссать мене, всю мою кров та ін.

Деякі з цих слів не мають образної конотації. Проте набувають її у сполученні з дієсловами, прикметниками, іменниками, бо в такому поєднанні виступають як характеристичні одиниці зі своїми постійними і динамічно-процесуальними ознаками. Наприклад: мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій; Хто дасть мені втіху бути самотнім? Смерть? Сон? Та ін.

У процесі аналізу мовного матеріалу, зокрема лексико-семантичного, відзначаємо також конкретно-чуттєву основу образності цього опису. Причому образність опису будується на поєднанні візуальних, акустичних і дактильних сприймань, що взагалі характерно для творчої манери М.Коцюбинського. Переважаючими є лексеми, що відображають акустичні, наприклад: Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і  двері, як води притоків у річку; Ти бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості; Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять та ін.; та дотикові чуття: твої очі, цікаві, жадні, влазять у мене, і сама ти, в твоїй розмаїтості кольорів й форм, застрягаєш в моїй зіниці; кидаєш у моє серце; хочеш взяти мене... мої руки, мій розум, мою волю і моє серце... та ін.

Характерна особливість описів – наявність ознак описуваного об'єкта (істоти, предмета, явища, дії тощо). Канонізованою формою враження ознак істот, предметів, явищ є як відомо, прикметники, дієприкметники, а ознак дій, процесів – прислівники, дієприслівники; в структурі речення – це відповідно узгоджені означення та обставини способу дії. В цьому прикладі – узгоджені означення, наприклад: многоголового звіра; чорних ротів; святу тишу землі; очі, цікаві, жадні; звірячі інстинкти; незліченних «треба»; безконечних «мусиш».

Словосполучення означуваних іменників з неузгодженими означеннями, що сприймаються як трансформації від порівняльних зворотів, підсилюють інтенсивність ознаки і синонімічно увиразнюють текст. Наприклад: звірячі інстинкти, тобто інстинкти, як у звірів.

аналіз стилістичних та експресивних засобів даного уривку новелу «Intermezzo» М. Коцюбинського ми дійшли наступних висновків:: Се ти одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків – тисячі чорних ротів – вічно дихаєш смородом; Ти не тільки йдеш поруч зо мною, ти влазиш всередину в мене. Ти кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою розпач; Ти хочеш буть моїм паном, хочеш взяти мене... мої руки, мій розум, мою волю і моє серце...

Отже, характерні ознаки в наведеному уривку новели М. Коцюбинського диференціюються і набувають образності на конкретно-чуттєвій основі, що  забезпечує синкретизм сприймання і об'ємність, відчуттєвість художніх мікрообразів.

Початок даного уривку – це викінчені, завершені зразки функціонально-смислового типу мовлення – роздумів із вкрапленням розповіді:  лишилось тільки ще спакуватись… Для роздумів характерна специфічна логічна організація (розстановка) суджень, що основним своїм змістом виливаються в умовивід. У третьому абзаці такий умовивід підкреслено автором: Я не можу бути самотнім.

Логічні категорії твердження і доказовості в текстовому роздумі реалізуються в специфічній побудові речення і в своєрідному поєднанні речень у надфразні єдності, що відображають причинно-наслідкові відношення.

Другий абзац закінчується таким твердженням: Я утомився, що постало із змісту всього абзацу, і доводиться в наступному абзаці: Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег….

Третій абзац – це суцільна розгорнута доказовість твердження (умовиводу), наприклад: Тоді як на своїй (дорозі) я скрізь і всюди стрічаю людину.

В третьому абзаці наявні експресивні синтаксиси цього сегмента, тобто елементи синтаксичного паралелізму в предикативних конструкціях речень, анафора підметового займенника ти, що підсилюють категоричність доказовості і перетворюють її на «обвинувачувальний акт», що пред'являється митцем людині – образу уявному, узагальненому. Сам початок третього абзацу (слово так) є категоричним ствердженням:

Так, ти (людина) стаєш мені на дорозі

                     уважаєш

                     маєш на мене право

           Ти     скрізь

  се      ти     одягла землю в камінь й залізо.

  се      ти     дихаєш смородом

           ти     бичуєш святу тишу землі

                     брудниш повітря пилом та димом

                     ревеш від болю, з радості, злості

  сама  ти     застрягаєш в моїй зіниці

           ти     не тільки йдеш поруч зо мною,

           ти     влазиш всередину в мене

           ти     кидаєш у моє серце, свої страждання і свої

                     болі, розбиті надії і свою розпач.

           ти     мене мучиш

           ти     хочеш буть моїм паном.

                     хочеш взяти мене…

           ти     хочеш виссать мене

Закінчується доказовість твердженням І ти се робиш. Емоційна напруженість виявляється в синтаксичних особливостях тексту. Речення короткі, іноді подані як інтонаційно незакінчені: Я не можу розминутись з тобою…; я не можу бути самотнім…; Ти хочеш бути моїм паном, хочеш взяти мене… мої руки, мій розум, мою волю і моє серце. За будовою речення переважно прості, якщо трапляються складні, то переважно безсполучникові. Наприклад: Се ти одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків – тисячі чорних ротів – вічно дихаєш смородом. Ти не тільки йдеш поруч зо мною, ти влазиш всередину в мене.

Тільки одне речення складнопідрядне: Так, ти стаєш мені на дорозі і уважаєш, що маєш на мене право.

Аналізуючи  лексичний склад даного уривку-роздуму за частиномовними ознаками, ми зазначили високе вживання займенників і дієслів. Для доказовості даного твердження в тексті використані вони за принципом антитези: я, мене, мною, мій, моє, мою, моїти, тебе, тобою, твій, твоїй, твоє, твої: Скрізь я стрічаю твій погляд; твої очі, цікаві, жадні, влазять у мене, і сама ти, в твоїй розмаїтості кольорів й форм, застрягаєш в моїй зіниці. Я не можу розминутися з тобоюТи не тільки йдеш поруч зо мною, ти влазиш всередину в мене... Ти хочеш буть моїм паном, хочеш взяти менемої руки, мій розум, мою волю і моє серце… Ти хочеш виссать мене, всю мою кров, як той вампір.

Умови від попереднього міркування оформлені реченням складнопідрядної структури: Я живу не так, як хочу, а як ти мені кажеш у твоїх незліченних «треба», у безконечних «мусиш». Це сприяє виділенню його, більшій актуалізації сказаного.

Знову ж таки, як рефрен окремим абзацом повторюється лаконічне твердження: Я утомився і до нього пояснення Мене втомили люди.

Для роздумів як функціонально-смислового типу мовлення характерною ознакою є наявність питань і відповідей, тверджень та заперечень, оскільки саме цей тип мовлення (а відповідно й текст) найтісніше пов'язаний з мисленням і психікою людини. Він є формою відображення процесу думання, міркування, розвитку й динаміки почуттів і емоцій, що супроводжують думку. Це положення добре ілюструється наступним сегментом тексту новели:

Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій.

Хто дасть мені втіху бути самотнім? Смерть?

Сон?

Як я чекав їх часом!

Речення в аналізованому уривку новели різноманітні за структурою, модальністю, інтонаційним оформленням: прості двоскладні розповідні (Мене втомили люди); односкладні спонукальні, окличні (Повідчиняти вікна! Провітрить оселю!); спонукальне розповідне (Нехай увійдуть у хату чистота і спокій); риторично-питальне повне (Хто дасть мені втіху бути самотнім?); риторично-питальні неповні, що звучать як відповіді (Смерть? Сон?).

Така синтаксична аритмія свідчить про роздвоєність думок, суперечливість між бажаннями, надіями героя та дійсністю, неузгодженість міркувань, інтенсивність емоцій, що супроводжують міркування, тощо.

Другие статьи